23 травня 2023 р. Відкритим міжнародним університетом розвитку людини «Україна» та двома Інститутами в Києві; Проведено міжнародну науково-прикладну конференцію «КОМПЛЕКСНИЙ РОЗВИТОК АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ В КОНТЕКСТІ ПРОДОВОЛЬЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВІТУ В ПЕРІОД ВІЙНИ ТА ВІДНОВИ ПІСЛЯВОЄННОЇ УКРАЇНИ».

Я представив на цій конференції доповідь під назвою «Ситуація та сьогодення турецького аграрного сектора 20 років тому», і наша доповідь була прийнята до конгресу.

Раніше ми створили в Бурсі асоціацію, пов’язану з Україною. Коли Covit втрутився, ми не змогли знайти можливість організувати заходи, які хотіли, і ми офіційно закрили асоціацію. Проте у нас була активна сторінка про асоціацію, яку ми відкрили в соціальних мережах.

Деякі вчені з університету, який організував конференцію, зв’язалися з нами на цій сторінці та попросили нас допомогти, заявивши, що вони хочуть, щоб турецькі університети відвідали конференцію для їхніх вчених, але у них виникли труднощі зі спілкуванням.

Ми зв’язалися з Університетом Анкари, Університетом Ататюрка, Університетом Акденіз, Університетом Еге та Університетом Улудаг з деканатами сільськогосподарських факультетів, а також з Директоратом вищої освіти та Міністерством сільського та лісового господарства, отримали їхні активні адреси електронної пошти та переслали їх до влади, зацікавлені в організації конференції в Україні Ми підтвердили, що листи-запрошення, надіслані на конференцію, знову надійшли телефоном до вищезазначених університетів та установ.

Але, на жаль, ані ці факультети, ані РВНЗ, ані Міністерство не брали участь у конференції і жодної відповіді на листи-запрошення не було!

Конференція проходила через Zoom. Якби їх запросили до Києва, а не Zoom, їхню байдужість і хамство було б зрозуміло, враховуючи, що вони могли вагатися через війну!

До початку війни ми зустрічалися та підтримували зв’язок із деякими науковцями українських університетів у соціальних мережах. Навіть під час війни спілкування між нами тривало, і ми мали змогу постійно стежити за діяльністю українських вишів.

Під час війни ми уважно стежили за тим, що багато українських університетів вели дуже активну діяльність. Університети в Києві, зокрема, продовжували свою освітню діяльність з більшою рішучістю, незважаючи на тиск війни, і продовжували свою діяльність з організації міжнародних конференцій та покращення якості освіти.

Я також хотів би зазначити, що; Є українські університети, які входять до 500 найкращих у світовому рейтингу університетів, а також всесвітньо відомі українські університети, такі як Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Національний університет «Львівська політехніка».

Що може бути причиною того, що турецькі університети не виявляють інтересу до запрошень на конференції українських університетів?

Якщо ми скажемо, що вони не недооцінюють українських університетів і не сприймають їх серйозно, це не може бути точним припущенням! Тому що, як я вже згадував вище, коли ми дивимося на світові рейтинги університетів за їхніми досягненнями, ми бачимо, що деякі українські університети близькі до дуже відомих університетів нашої країни.

Хоча на думку приходить багато гіпотез про причину цієї байдужості, записувати їх немає сенсу.

Сподіваємось, що відповідні університети чи їхні факультети та самі профільні установи пояснять громадськості причини, чому українські університети жодним чином не реагують на запрошення Конференції та пропозиції щодо співпраці!

Завершуючи свою статтю, я поділяю гордість за те, що Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» мене обрали до Наукового комітету конференції та Комітету конференції, що складається з науковців двох інститутів, і я хотів би висловити своє щиро вдячний Комітету конференції за те, що він викликав у мене відчуття такої гордості.